Дубль 1. Елісон
— У нього справді тхнуло з рота?
— Угу, — відповідаю, засмоктуючи довгоочікувану пасту з морепродуктами, — я навіть розпізнала, чим саме: солоними огірками та якоюсь рибою.
— Трясця, Елісон, фу, — Луна підносить руку до губ, ніби її зараз знудить, — можна без цих подробиць?
— А знаєш, коли я це все відчула? Після того як він допив келих пива й намагався поцілувати…
Ще одна порція пасти потрапляє до рота, і я майже забуваю те жахливе побачення з чоловіком, з яким познайомилася на сайті знайомств.
— І переможницею «найгіршого побачення», — подруга починає барабанити по столу, — стає...
Я хутко виставляю руку вперед, щоб зупинити її від очевидного висновку. Через цей рух спагеті б’ють по підборіддю, залишаючи жирний слід.
І чому я не здивована?
Буквально все моє життя це знущання долі над моїм незграбним існуванням. Починаючи від неможливості контролювати власні габарити, через що постійно в щось урізаюся, закінчуючи невдалим шлюбом.
— Мамо!
Добре, не надто невдалим. У мене є мале чудо, яке розбавляє похмурий світ невдач.
Я повертаю голову до п’ятирічної рудої копії себе, засмоктую рештки їжі й розводжу руки для обіймів. Добрі зелені очі світяться від радості через невідомі мені причини, але вона усміхається, і це головне.
Малеча біжить до мене світлим коридором в улюбленій жовтій вільній сукні на бретелях. Показує язика Луні, яка сидить напроти, і залазить до мене на коліна.
— Уся в матір, — сміється подруга.
— Ми з бабусею дивилися новини. Це правда, що той співак з телевізора буде брати участь у вашому шоу? — з початком літа у неї на вилицях з'явилося ще більше веснянок.
Гени.
А стосовно співака, на жаль, так.
«Обрізана плівка» вирішили підняти рейтинг телекомпанії та розпочали знімати шоу «Крізь серце». А для заохочення запросили найпопулярнішого соліста сьогодення й холостяка Томаса Велса.
Спойлер, я ненавиджу успішних чоловіків. У цих персон немає нічого цінного, окрім грошей.
— Веснянко, про що ми домовлялися? Ти ще замала для його пісень.
— Ну, мамо!
— Ти ще губи надуй.
І щойно я закінчую фразу, Клер робить саме те, що я згадала. Надуває губи та ображено складає руки на грудях. Луна заходиться сміхом і підіймається зі столу.
— Вона точно твоя донька, — плескає мене по плечу й нахиляється, щоб прибрати порожню тарілку, — не зважай на неї, шкет, я домовлюся.
Подруга підморгує доньці, на обличчі якої вже яскравішає усмішка.
— Я подумаю, добре? А зараз біжи, мені з твоєю тіткою треба дещо обговорити.
Поки вона не встигла злізти, цілую кучеряву руду потилицю, після спостерігаю за тим, як та задоволено киває і зникає за поворотом кухні.
Луна відкриває кран, наспівуючи пісню того самого Томаса Велса, але шум від води заглушує слова.
Я ж ліниво відкидаюся на спинку стільця, морально готуючи себе до завтрашнього дня.
"Світло, камера, мотор" — я вивчила ці банальні, але водночас зворушливі слова, як молитву. Після них народжується нова історія. Маленьке життя, яке проживають актори, пропускаючи через себе радість, біль, пристрасть, каяття — роль, що їм призначена.
Моє ж завдання — зробити все можливе, щоб досконало передати задум режисера. Лише пішак у шаховій грі, перебування якої на дошці не завжди залежить від неї самої. Чому я безмежно щаслива? Бути за лаштунками цього процесу, допомагаючи створювати шедеври.
Мене звати Елісон Волкер, я асистент режисера в «Обрізана плівка». Закінчила кіношколу в Лос—Анджелесі.
Та якби ж доля була на моєму боці. Як і всі дівчата у двадцять років, я хапалася за будь—яку можливість. Моєю став Бен.
Я інстинктивно закочую очі при згадці цього покидька.
Натхненна обійняти посаду режисера, погодилась на стажування в «Літній Дубль».Там ми й познайомилися. Це каштанове коротке волосся, гострі вилиці та пухкі губи приходять до мене в сновидіннях кожного клятого дня. HR—директор ЛД, мій колишній, і батько Клер. Обіцяв мені все, як пишуть в книжках: безмежне кохання, гарну посаду, купу грошей і романтичні побачення при свічках... До того, як дізнався про мою вагітність. А тоді розчинився у просторі, наче й не було тих двох років разом.
З того моменту я поклялася собі: не зустрічатися з популярними або багатими чоловіками. Їм потрібна картинка, супроводжуюча, мовчазна сусідка, яка не буде нічого вимагати. А тільки гарно одягатися і яскраво усміхатися поруч. У той час як я, цитую: «просто невчасна».
Наче за свою вагітність сама відповідала.
У той вечір дехто налигався і, у додачу, забув придбати презерватив. А тоді ще клявся в тому, що «встигне вчасно дістати».
Як ви вже зрозуміли — не встиг.
А я була молода й закохана. Тож до нестями довіряла козлу, що кинув мене з дитиною.
— Еліс, ти мене взагалі слухаєш?
Я неквапно переводжу погляд на подругу.
Луна Дорн — прошу любити й жаліти. Запаморочлива блондинка з небесно—блакитними очима. Спокусниця й розбещувачка, а також — моя найкраща подруга. Кількість розбитих сердець у її колекції давно перевищила десяток.
І ні, Луна спала лише з одним із них — Гарі Ферном. Солістом гурту «Two Pilots». Їхній дует був відомий виступами в маленьких барах і кав’ярнях, але вже встиг завоювати серця пів Лос—Анджелеса.
Чому саме він? Відповідь занадто проста.
Гарі — гарячий, сексуальний, з підтягнутим тілом і, чорт забирай, неймовірно добре цілується.
Якщо цитувати саму Луну.
В іншому — типовий двадцятивосьмирічний американський чоловік. Високий брюнет з милою усмішкою й чудовим почуттям гумору. Вони дружили з самого дитинства, а згодом вирішили, що секс без зобов’язань — найкраще, що вигадало людство.
Вона розвертає з мокрими руками, які витирає об спортивні чорні штани. За спиною уже гора вимитого посуду.
— Ні, вибач, задумалася. Що ти казала?
— То—о—ож, Томас Велс, холостяк, — вона грається бровами, — і ти...
— Навіть не думай!
Запротестувала я і піднялася з місця. Моя замала кухня ледве вміщала нас обох між трьома дерев’яними шафами на стіні та коричневим столом напроти.
Ураховуючи, що тут живу тільки я і Клер — нам більше ніж достатньо.
Ніжно—оранжевий колір шпалер обирала донька, а її вибір ніхто не заперечує.
— А я думаю, ви ідеально один одному підходите. Він, весь такий холодний та стриманий, і ти...
— Ходячий хаос? Чи почекай, точно, майже двометрова зірка якраз собі шукає руду одиначку, ростом з підставку для мікрофона.
Бурчу й тягнуся до телефону в задній кишені.
Два пропущених. Господи, я вийшла з робити три години тому, містер Піч, що ще?
— Вони висовуються.
— Що? — засмучено підіймаю голову на подругу.
— Підставки. Вони також є двометрові.
І я знову закочую очі.
Дякую, подруго, за підтримку.
Поглядом швидко перечитую настанову від начальника, точніше нагадування не запізнитися й принести йому каву. Цього чоловіка нічого в житті більше не хвилює за каву. Хоча б спитав, чи весь необхідний реквізит я знайшла для завтрашнього шоу. І взагалі не враховує те, що носити каву й слідкувати за його графіком маю НЕ я.
— Окей, Гарі вже приїхав, тож я побігла. Твою маму підкинути додому?
Якраз у цей момент вище згадана жінка з’являється у вузькому двірному пройомі.
— Клер заснула, і так, я не проти таксі.
— Дякую, мамо, не знаю, щоб робила без тебе.
І це найщиріша правда. Мама кинула свою роботу, щоб доглядати за татом, а я влаштувалася на студію і тепер працюю на дві сім’ї.
Жінка підходить до мене з лагідною усмішкою. Худорляве трикутне обличчя обтягнуте світлою шкірою з кількома зморшками, що натякають на її п'ятдесяти п'ятирічний вік. Чорне каре з чубчиком підкреслює гострі риси, що я перейняла від неї. Вона навіть одягла той спортивний костюм, що я їй придбала, — яскраво—фіолетовий і м'який на дотик.
Мама спочатку назвала його піжамою.
Луна коротко обіймає мене та спішить до виходу, поки я прощаюся з мамою і домовляюся про те, щоб вона забрала Клер з саду. Бо скоріш за все не встигну через зйомки.
Коли двері за ними зачиняються, я відкорковую пляшку пива, яку придбала на шляху додому. Сідаю на стілець під вікном, оглядаючи нічний Лос—Анджелес. Хмільний присмак приємно розливається по горлу, що приносить неабияке задоволення після важкого дня й невдалого побачення. І нарешті можу повернутися до свого найулюбленішого заняття останніх років — дякую долі за нещасне життя, у якому навіть не можу приділити достатньо уваги найціннішій людині на планеті — доньці.
***
"Той, хто виріс у Лос—Анджелесі, ніколи звідси не поїде." І це була правда.
Місто великих можливостей, усесвітньо відомих знаменитостей, неймовірної їжі, привабливих людей і, звісно ж, краси самого міста. Хмарочоси, зроблені повністю зі скла, за дверима яких ховаються цілі імперії. Чудова Алея Слави — місце, що увічнило імена й таланти безлічі зірок та селебріті.
Знаменитий знак з назвою району "Hollywood" має вже понад сто років історії і розташований на мальовничій горі Маунт—Лі. Universal Studios, парк «Діснейленд», пірс Санта—Моніки та інші всесвітньо відомі місця.
Це місто, де сьогодні ти можеш бути ніким, а вже завтра — ледь встигаєш ухилятись від нав'язливої преси.
Але ця історія точно не про мене. Тому що я — запізнююся.
— Сьогодні її забере бабуся, — кричу виховательці садка й вилітаю з приміщення.
Ми жили поруч зі студією у двоповерховому будинку майже в центрі міста. А садок був ще ближче. Але навіть за таких умов я примудрялася запізнюватися. А все тому, що подруга «забула» повідомити, що вчора ввечері одягала мою шкіряну куртку й поклала її до пральної машини. Пошуки тривали вічність.
Попри все, чорні скіні, яскраво—червона майка з вирізом, відкриває вид на твердий довгий розмір грудей і моя куртка — на мені, а я — вже на півдорозі.
Це був ще один момент, який вирізняв Елісон Волкер.
Я ненавиділа вузькі сукні та короткі спідниці, як їх носять інші представниці жіночої статі. Відчуваю себе жертвою, коли ловлю на собі погляди перехожих чоловіків. Мого рудого кольору волосся й так цілком достатньо, щоб виділятися з натовпу.
Чому рудий? Дякую долі за цей подарунок. Вона взагалі любить жартувати зі мною.
До комплекту додались ще й веснянки на вилицях. Тендітна фігура малого зросту й зелені очі.
Ідеальна зовнішність, хіба ні? Ні.
Я завжди воліла зливатися з іншими, а не виділятись. Але так було не завжди. У кіношколі я і дві мої подруги мали популярний статус. Працювали не менше за всіх, отримували гарні бали й при цьому не пропускали жодної вечірки.
Я іноді дуже сумую за старою Еліс.
Її не бентежив тягар: оплата комунальних послуг, оренда будинку, їжа, ідіот бос, що думає тільки про каву, допомога літнім батькам, які на пенсії, відсутність часу на дитину.
Вона мала час на себе.
Уміла розважатися.
Вона жила.
Теперішню Елісон зломив козел, який проміняв сім'ю на достаток. На дорогі машині та впізнання. Залишивши мені з кліше «невчасна».
Можливо, саме тому мені так подобалося працювати по той бік камери.
Через сім хвилин — і кілька мозолів від нових чорних кед я відчиняю двері студії. Телефон привертає мою увагу, і я розблокую свій старенький Самсунг.
«Луна.
Якщо ти звабиш його, я навіть заздрити не буду».
Вона мене доконає.
«Еліс.
По—перше, не все в цьому світі зводиться до сексу. По—друге, переможницю шоу вже обрано. Тож припини».
«Луна.
По—перше, все в цьому світі зводиться до сексу. По—друге, я не пропоную тобі перемагати. Трохи флірту й насолоди для підвищення самооцінки нікому не завадить.»
«Еліс.
У мене все добре з…»
Я не встигаю закінчити речення через те, що спотикаюсь через поріг і буквально влітаю на знімальний майданчик.
У прямому сенсі слова. Дякую, люба удаче, що залишила мене саме в цей момент.
Ще секунда — і моє обличчя зустрінеться з ідеально вимитою підлогою.
Не мій день. Хоча про що я? Таке відчуття наче я живу не своє життя.
Але мене ловить татуйована рука. А потім легко піднімає на ноги.
— Обов'язково всім на цьому майданчику бути такими незграбними?
Томас Велс. Ну звісно, якщо вже ганьбитись — то на повну.
Співак, мільярдер, плейбой, фотомодель і зірковий гість нашого шоу. Майже як Тоні Старк, тільки без залізного костюма.
Подвійне «дякую», люба доле.
— Вибачте, я ненавмисно.
Брехня, якби могла влетіти б в нього сильніше за це хамство.
— Ви не вмієте брехати, так само як і ходити.
Тобі б не завадили уроки ввічливості й майстер—клас "Як не виглядати козлом".
Холод пробіг по моєму хребту від крижаного погляду блакитних очей.
Ні, почекайте, вони карі. Або сірі? Відтінок, а ти міг обрати ОДИН колір?
Чорне, коротке, спеціально скуйовджене волосся для натуральності образу від якого фанатіють всі та.... як там кажуть? Мріють запустити в них пальці? Оце саме той випадок.
На додачу густі брови на овальному обличчі, виразна щелепа, чіткі лінії високих вилиць і …
Бляха, я надто довго дивлюсь на нього мовчки. І чого взагалі витріщаюся?
Звісно, він це помічає.
Краще б уже дав мені впасти, ніж обдаровував таким зверхнім поглядом.
Не сказавши більше ні слова, він розвернувся й пішов на майданчик.
Хоча… чого я взагалі чекала? Зірка. Яке йому діло до звичайного обслуговчого персоналу?
— Елісон, — грубий голос боса вивів мене з роздумів.
— Артуре, вже йду.
Швидким кроком я попрямувала до нього.
— Дівчата готові? Через п’ятнадцять хвилин починаємо.
— Дайте мені дві — одну, щоб перевірити, і хвилину — щоб повернутись.
Роздягальня знаходилась праворуч по коридору. Там в очікуванні перебували дванадцять дівчат, особисто відібраних Томасом для майбутнього шоу.
Дванадцять із сотні учасниць, уявляєте?
Кожна з них виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки глянцю (а дехто й справді був на ній). Високі, з ідеальними тілами та розкішними рисами обличчя. І лише одне об’єднувало їх усіх — бажання належати Томасу Велсу.
А він? Навіть не прийшов на жодний кастинг, а обрав учасниць по фото.
І це ще я мовчу, що він запросив вішаки з дерев’яними плечиками, бо пластик псує йому ауру. За райдером дозволено курити у власній гримерці, і для нього замовили акваріум, щоб рибки його заспокоювали.
Як вам таке? Бо я просто в шоці від його зарозумілості.
— Усі готові? — спитала я.
— Ми чекаємо вже дві години, звісно. — озвалась Дар’я.
Її вираз обличчя викликав у мене бажання… пробачте, блювати.
Надто зарозуміла, надто самовпевнена, надто штучна — просто надто Дар’я Тейт. Таких «надто» не буває забагато, коли мова про неї. Вона поводилась так, ніби краща, розумніша, важливіша за всіх.
Ремарка, це лише її думка.
З до абсурду довгими ногами, здавалося, вона могла б створити нову дорогу крізь усе місто. З коротким чорним волоссям, темним, як її серце. Обличчя — настільки гостре, ніби вирізане ножем. І карі очі… такі ж, як її паскудна поведінка.
Вибачте, але я терпіти не можу цю особу. На кастингу вона була першою, кого обрав наш плейбой, і, схоже, саме тому її самооцінка злетіла до небес.
До кінця кастингу використовувала мене як прислугу: «принеси води», «вона вже не холодна, мені потрібна нова», «увімкніть кондиціонер», «ні, він надто дує і пересушує повітря, а це погано впливає на мою шкіру».
Огидна персона.
А ще вона мені чимось схожа на Бена. Тож автоматично потрапляє у мій уявний чорний список.
— Можете виходити, — сказала я, відчиняючи двері.
Ми з дівчатами виходимо на майданчик. У метушні не помічаю купи проводів на підлозі та перечіпляюся за один з них. В останній момент втримую рівновагу, але чую приглушений сміх пари жінок позаду.
До біса.
Наспіх оглядаю залу, запевняючись, щоб усе було на своїх місцях. У кремовій залі стояло шість білих шкіряних диванів — по два в ряду, розставлені по всій території. Живі квіти, тьмяне світло електричних світильників у формі свічок на стінах, кришталева люстра й витончені прозоро—білі штори.
Усе виглядало так, ніби ми готувалися до весілля.
Швидко перевіряю наявність мікрофонів в учасниць й прошу їх промовити по слову, а після озираюся до звукорежисера. Той киває з лівого кінця кімнати, запевнючи, що дівок чутно. Переводжу погляд на техніків поруч, що підіймають великий палець вверх, мовляв, з їхньої сторони все готово.
— Дене? — кличу ведучого, який проходить повз.
Білявий чоловік киває, підходячи до середини знімального майданчика.
— Світло, камери, герої — готові! — кричу режисеру, сподіваючись, що він мене почує через галас знімальної групи.
Дубль 2. Томас
За місяць до шоу.
— Не хочу в цьому брати участі, — жорстко кинув я менеджерці в її офісі.
Девʼята ранку. Девʼята, пані та панове. А вчора була вечірка на день народження мого ліпшого друга Леона. Розумієте, на скільки я проти цієї розмови?
Її офіс милий, такий же як і Джулі О’Ніл, хоча й знаходиться на краю Лос—Анджелоса.
Лагідний молочний колір стін не приїдаються, як звичайний сірий, решти кабінетів. Ліворуч від стола висить картина її сім'ї, що міцно обіймають один одного. Чорний металевий стіл з ще двома фотографіями її близнюків, ноутбук та підставка з ручками.
Я ж хамовито, як завжди, умостився в її шикарне шкіряне крісло. Відкинувся на спинку і склав руки на грудях. Вказівним та середнім пальцем масажував скроню, моливши Бога забрати цей жахливий біль. Поки Джулі розповідала всі плюси її нової ідеї.
Загалом вона піклується про мою кар’єру, як і про мене. Але іноді від її турботи нудить. Я здобув свою популярність не за милий характер, а за те, що був диким, вільним і небезпечним.
Кожна мріє перевиховати поганого хлопця. Але я не для того з’явився на цьому світі. Я посланець пекла. Саме це й витатуйовано на моїй шиї: «From Hell». Люцифер би двічі подумав, перш ніж лізти до мене.
Ще один пункт у списку, чому всі жінки Лос—Анджелеса сходили за мною з розуму, окрім зовнішності, а заради цієї фігури я пахав добряче — мої тату. Повний рукав на лівій: черепи, полум’я, кістки. А на правій руці — товста чорна смуга, сім сантиметрів завширшки. Жоден не знає, що вона означає.
— Тобі двадцять вісім, Том, — зрештою зітхнула Джулі, коли всі попередні факти не спрацювали. — Твоє ім’я вже два роки не сходить з язиків, але через твоє ліжко пройшло більше дівчат, ніж умістить година часу.
Не заздріть. Встояти перед красою й жагучими тілами — ще те випробування.
Але я не виправдовуюсь. Будь—хто на моєму місці робив би те саме. Алкоголь, ніч, голосна музика, ноти сексу в крові — вибухова суміш, яка валить з ніг.
Одноразовий секс — ось максимум, що я міг дати. Вони знали це. Про це всі знали. І не чекали ані квітів, ані дзвінків.
— Вони ідіоти, якщо думають, що мене можна змінити.
— У цьому і суть, — спокійно відповіла Джулі. — Ніхто не просить тебе про стосунки. Просто зіграй роль. До речі, гонорар за участь, вона ставить одну руку на стіл напроти мене, а іншою показує мені на висувний ящик.
Я киваю, відтягую його за ручку й дістаю чистий аркуш паперу. Менеджерка забирає ручку з краю столу, вказую семизначне число й повертає до мене.
А непогано так.
Що я бажаю більше за жінок? Звісно, гроші. Їх ніколи не буває достатньо. На жаль, мені про це добре відомо.
— Вони готові платити два мільйони?
— Вони зароблять на рейтингах набагато більше, — підморгує мені й вирівнюється.
Клянусь, ця жінка колись відправить мене назад у пекло.
Вона ледь дістає мені до плеча, але її льодяні сірі очі зводять з розуму.
Не через закоханість, чи що ви там могли подумати.
Джулі — гарний агент, працьовита й стримана від істерик, коли доводиться забирати мене з поліції. Та її поголена голова — ознака повного безумства. Але ми хороша команда. Хоч я і ніколи цього не визнаю.
— Добре, але дівчат обираю я.
— Це навіть не обговорюється. Бачиш, ти можеш бути милим.
— Повториш це ще раз — і ми закінчимо навіть не почавши, — перериваю її, підіймаючись з місця.
«Милий»? Ненавиджу це слово. Я можу бути ким завгодно — сексуальним виродком, збоченим покидьком, шибайголовою — але не «милим».
Я завжди встрявав у лайно, з якого вона мене витягувала: п’яні бійки в барах, шалені перегони на авто, інцидент з охоронцем біля «Modo Mio»… Якби хоч одна душа дізналася — був би скандал.
Але ця жінка знову витягнула мене. І, мабуть, цього разу вирішила мене покарати, прикриваючись, що найкращим розвитком моєї популярності стане це бісове шоу.
Не памʼятаю назву.
Суть: дванадцять дівчат боротимуться за моє серце. І за мої яйця. Побачення, квіти, розмови. Романтика.
Уже нудить. Але вибору нема.
***
"Обрізана плівка». Знову девʼята ранку, але цього разу мене не вбиває похмілля.Ледве зосереджую очі через палке сонце, заходячи в будівлю, і мені просто в руки падає дівчина з рудим волоссям.
Чому вони завжди такі неуважні?
Я — чіткий і зібраний. Якщо не бухав.
Мене драйвили виклики, адреналін, гра. Усе, окрім цих тупих балачок про волосся, сумки й хто з ким спить. Я розумію, не всі дівчата однакові — Джулі, наприклад. Але інших таких я не зустрічав.
Я щось пробурмотів, відвернувся — і попрямував до режисера. А коли він її покликав, зрозумів, що ця руденька — його помічниця.
Цікаво, чи не через ліжко вона сюди потрапила? Бо професійності я поки не бачу.
Хоча, якщо брати томасівську шкалу — у неї пʼять балів.
Струнка фігура, але вона ховає її за жахливими й недорогими речами. Цікавий та яскравий рудий колір волосся, але зачіска проста, наче не хоче, щоб на неї звертали увагу. Але сідниці…
Ух, коли вона нахилилася підняти якийсь аркуш, і два смачні круги дивилися прямо на мене. Член у штанях смикнувся. Просячи подумати ще раз на її рахунок.
Добре, мені до біса її незграбність, якщо я буду зверху. За пружній зад — міцна сімка.
Мене гукає режисер — продюсер.
Мабуть, йому було замало однієї посади.
Тож доводиться відкинути думки стосовно його помічниці. Слухаю інструкції: посміхатися, бути… мене зараз знудить…милим та зустрічати дівчат. Візажисти та перукарі приводять мене до ладу.
Наче можна зробити краще, ніж вже є.
І тоді підходжу до сцени.
— Добрий вечір, пані та панове! Вас вітає романтичне шоу «Крізь серце»! Лише тут одній з наших учасниць вдасться завоювати серце Томаса Велса! — оголошує ведучий Деніел Булл.
Серце? Ага. Добра спроба, Ден. Якби я його мав.
Зал кричить. Оплески заглушать звук власного серця, залишаючи мене й насолоду від овацій.
Сьогоднішнє завдання — оцінити зовнішність (яку вже оцінив, поки обирав), подачу та розмову. Дівчат питатимуть про стосунки, інтереси, хобі. Потім я вирішую, хто лишається. Усього можу вигнати лише одну. А шоу триватиме два довбані місяці. Два місяці прикидатися джентльменом, влаштовувати їм побачення та не заходити далі поцілунків. А тобто без сексу.
Останнє — найжахливіше.
Я вийшов, коротко привітався з Деном, якого вдягли в синій смокінг та білу сорочку, усміхнувся в камеру.
Мені теж пропонували смокінг. Але вони хотіли Томаса Велса, тож нехай отримують.
Чорні вузькі джинси й тим же кольором сорочка, рукава підкочені.
Щоб було видно тату, зрозуміло.
Верхній ґудзик розстебнутий. Провів рукою по недбало вкладеному чорному волоссі. Усмішка — та сама, від якої в жінок мокнули трусики. Погляд — наче блискавка, що пройшлася присутніми глядачами. І я готовий.
Брудна гра. Але ви знали, на що йшли.
— Привіт, Томе! Як настрій? — запитав Ден.
— Привіт. З нетерпінням чекаю знайомства з усіма.
— Мені подобається. Тоді зустрічай першу учасницю — Дарія Тейт!
Під повільну музику вона не вийшла — випливла. Струнка, жіночна, упевнена. Глибокий виріз на грудях, синя стисла сукня до підлоги, розріз до стегна.
Ця жінка точно знає, чого варта. Точніше я знаю.
Чорне пряме волосся, що ледве коливалося від ходьби, та яскрава усмішка пухлих губ.
— Вітаю, Том, — сказала, подаючи руку.
Боже мій, Дар, спустися на землю.
Карі очі пробіглися моїм тілом, ніби вона вперше його бачить. Ніби не вона на минулому тижні з розкинутими ногами чекала на мене в літньому будинку.
При першій зустрічі подарував їй десять. А це означає: «Сьогодні ти будеш в моєму ліжку». Але зараз — нуль. Уже була, не цікавить.
— Дуже радий знайомству, — відповів я, поцілувавши її пальці.
А знаєте, мені починає подобатись ця гра. Усі такі наче незнайомі, виховані, граційні, стримані. З купою брудних думок у голові.
Провів її до дивану, а сам зустрів наступну. Меган Рон. Сині очі на контрасті з темною шкірою — шалений вибух краси.
Смачна вісімка, леді.
Чорний костюм, бежева блузка, погляд — холодний. Жодної усмішки. Волосся — каштанове з проблисками білих пасем. Губи — насиченого малинового кольору.
— Томас, добрий день, — сухо.
А я вже відчуваю, як роблю її вологою.
— Маєш чудовий вигляд, — підморгують у відповідь, а насправді сам собі.
Після неї ще сім. Кожна — особлива, зі своїм характером. Азарт розгорявся. Я почав втягуватись.
Може, не таке вже й пекло це шоу?
Після кількох годин оголосили перерву. Підійшла Джулі з келихом, сподіваюсь чогось міцного, у руках.
— Не скажи, що хочеш втекти?
Я миттю забрав у неї келих, не питаючи про його наповнення та швидко осудив його.
Скоч. Дякую, доле, за таку дбайливу менеджерку.
— Як не дивно — ні. Цікаво, що буде далі.
Вона усміхнулась.
— Ти найкращий. Режисер у захваті. Продовжуй так само.
— Буде зроблено, бос, — приклав два пальці до скроні.
Краєм ока побачив, як Артур, режисер, з кимось сперечається й агресивно жестикулює.
— Усе добре? — запитав я.
— Так… не зовсім. Але ми розберемось.
— Упевнена?
— Одна з учасниць відмовилася від участі. Але ми вже знайшли їй заміну.
Відмовилася? Від мене? Оце поворот.
— Стоп. Так не працює, — сказав я твердо.
— Томас, розумію. Але це не вплине на шоу. Відправиш її додому, коли заманеться, а решта — за сценарієм.
Чи є мені різниця? Мабуть, ні. Ким би вона не була — це не буде проблемою.
Тож я просто кивнув і повернувся на своє місце очікувати наступну. Залишилось три жінки та два місяці.
Хто знає, що може змінитися за цей час?
Уяви, що це справжнє
побачення
Життя - це шоу, в якому кожен відіграє свою роль
«Уяви, що це справжнє побачення» поєднує дотепність, сильних персонажів і напругу між «ненавиджу» та «не можу без тебе». Це історія про шоу, яке мало стати лише грою, але перетворилось на справжнє почуття між двома зовсім різними людьми — зіркою й жінкою за кадром. Він — скандальний холостяк. Вона — та, хто мала залишитись невидимою. Але шоу змінило правила.
Читайте та досліджуйте
Знайомство з персонажами
Томас Велс
відомий співак, чия зухвалість та самооцінка може зрівнятися лише з максимальною швидкістю його мотоцикла. У свої двадцять вісім років заробив собі славу бабія з одним правилом: «Одна жінка на одну ніч». Веселий, але Том точно не душа компанії. Талановитий, як виявилося на шоу, романтичний. І зруйнує світ заради важливих йому людей.
Елісон Волкер
двадцяти восьми річна матір-одиначка, яка схожа на чарівну троянду. Невеличка, тендітна, ніжна. Але якщо її змусять випустити шипи - ховатися від сурового погляду і саркзму доведеться кінця життя. Вона розумна, самоіронічна та дотепна. Віддана своїй сімʼї та друзям.
Ніклаус Майер
дорого вартісна повія Техасу. У свої двадцять пʼять років знає як звести жінку з розуму жартами і не тільки. Він люблячий, щирий, добрий. Завжди знайде: як розрядити обстановку, табличку, та пляшку пива.
Леон Міллер
розумний, аналітичний, чуттєвий. Він, як колодязь порад, підтримки та допомоги. У двадцять вісім років самостійно досягнув престижної професії ІТ, оточив себе вірними друзями, хоч і не завжди розуміє їхні вчинки.
Луна Дорн
звикла до розкішного життя. У свої двадцять сім років пережила і більше, ніж решта людей. Але це допомогло виростити до леді, яка знає чого варта. Вона експресивна, емоційна, вибухова. Але при цьому вірна, дбайлива і дуже щаслива.
Історія
Конфлікт
Ніхто не очікував, що зустріч двох людей, настільки різних, викличе бурю. Кожне слово між ними — іскра. Кожен погляд — виклик. Томас звик, що світ обертається довкола нього, але Елісон — не з тих, хто схиляє голову. Там, де інші танули, вона ставала твердішою. І саме тому він не міг відірвати від неї очей.
Випробування
Шоу вимагає грати за правилами, але правила — мінливі. Серед камер, погоні за рейтингами й напружених зізнань кожна мить стає випробуванням на витримку. Елісон мусить залишатися сильною, коли весь світ уважно стежить за кожним її кроком. Та найбільше випробування — не конкуренти, а він.
Кохання
Вони обоє не вірили в нього — кожен з власних причин. Для неї кохання було спогадом, що болить. Для нього — грою, у якій він давно перестав вигравати. Та інколи почуття з’являється там, де люди найменше готові його прийняти. Між сварками, викликами й випадковими дотиками народжується щось тихе, глибоке й непомітне. Те, що не питає дозволу — просто стається.
Цикл "Уяви"
Відгуки
